Додати до закладок 


«Перейдемо на щепу – забудемо про газ», - вважають на «Заводі Кобзаренка»

Опубліковано 8 11 2016

Що ми знаємо про  альтернативні види палива? Засоби масової інформації розповідають про нові технології опалення брикетами, пелетами, відходами сільськогосподарського виробництва, біопаливом за допомогою біогазових установок. На території нашого району приміщення, як правило, опалюються газом або дровами.  Для зменшення використання обсягів природного газу останнім часом у багатьох закладах, приватних будинках  встановлюються твердопаливні котли на дровах. Але, враховуючи вартість дров та обмежений стратегічний ресурс цієї сировини, чи дійсно така вже виходить економія? Тож звістка про те, що у ТОВ «Завод Кобзаренка»  почали освоювати нову технологію – виробництво щепи та опалення нею приміщень, «підштовхнула» до написання даного матеріалу.

Навіщо нам газ, якщо паливо – навколо нас?

Що ж таке щепа? Це подрібнена деревина, що отримується в результаті подрібнення деревовідходів. Зважаючи на невисоку вартість -  непогана альтернатива дровам, пелетам та брикетам. Водночас використання щепи  в якості палива дозволяє вирішити проблему утилізації відходів деревообробки. Опалювальні котли, що працюють на щепі, зараз на піку популярності в Європі.

 «В Україні дуже багато невитребуваної сировини, - розповідає директор заводу Анатолій Дмитрович Кобзаренко.  -  Молода поросль чорнокленка,  гілки, що нависають над дорогою, чагарники, що вирубуються, а потім спалюються… Недозволена розкіш для бідної країни. Останнім часом, через військовий конфлікт із Росією, значне подорожчання газу  багато людей починає  розуміти, що з такої сировини можна «витягувати» енергію без особливих затрат. Це давно зрозуміли в Європі. У нашій країні  подібної технології  переробки деревини немає, тож моє завдання сьогодні – передати цю ідею всій Україні. Ідея проста: перестати платити долари за російський газ і таким чином укріпити гривню, а значить і добробут кожного українця. Щепа – це дуже просто, потрібно лише зацікавити людей, допомогти їм зрозуміти, що в результаті виграють всі: ми очистимо наші вулиці від сміття та отримаємо дешеву сировину для опалення».

Для більшого розуміння технології виробництва та використання щепи А.Д.Кобзаренко вирішує показати весь цикл поетапно. Їдемо в Русанівку, де, як розповідає керівник підприємства, вже сьогодні йде активна заготівля щепи і водночас чиститься центр села. «Очільники сільських громад Русанівки, Панасівки та Берестівки Г.М.Якуб, М.В.Омельченко і А.Г.Приходько прониклись ідеєю навести порядок у своїх населених пунктах та отримали відповідні дозволи на проведення робіт. Думаю, що вигода буде взаємна», - впевнений директор заводу. По дорозі спостерігаємо захаращені лісополоси, на очищення яких кожного року виходять жителі населених пунктів, щоб хоч якось навести порядок на ввірених їм територіях. Але з кожним роком таку боротьбу вести все важче.

«Подивіться, що робиться лише за декілька кілометрів від Липової Долини, - констатує  А.Д.Кобзаренко. - Кущі підступають все ближче до доріг, від чого ті ще більше руйнуються. Що говорити про глибинку, де скоро взагалі не можна буде ні пройти, ні проїхати. Технологія, яку я поширюю, дозволить очистити лісополоси і зробити їх вигляд, як з картинки. Хочу показати лише один приклад».

З’їжджаємо з траси. Звичайна лісополоса, що розділяє поля,  повністю очищена від гілок, сухостою.  Акуратний ряд  підрізаних дерев. Помітно, що добрий десяток метрів поля, як з однієї, так і з іншої сторони, вже давно не розорюється. А це все територія чийогось паю. Тепер її можна з легкістю розорати, збільшивши таким чином розмір оброблюваної ділянки. Для підрізування дерев на висоті завод придбав 13-метрову вишку «Мерло», яку вже успішно застовують на практиці.

У Русанівці спостерігаємо за процесом заготівлі щепи. Анатолій Дмитрович розповідає про щепорізи. «Техніка дорога (для прикладу, один коштує  100 тис євро), але дуже ефективна. За годину малий щепоріз видає 5 кубів сировини, великий – 10, і все це – з гілля, яке захаращує дороги та вигони. Уявляєте, в яких об’ємах  можна заготовляти щепу?», - говорить керівник підприємства. Неозброєним оком видно, як немовби аж посвітлішав центр села, наскільки він став охайнішим і привабливішим. У селі працює великий щепоріз «Бобер». Спеціальні лещата захоплюють оберемок гілок, подають їх у спеціальний приймач, де відбувається подрібнення деревини на щепу, а потім -  її подача у прицеп. А.Д.Кобзаренко розповідає, що «перебиваються»  лише гілки. Великі колоди залишаються для потреб села. За спільною домовленістю, у рамках співпраці з сільською радою  заготовляють  та завозять дрова  для учасників АТО та інших пільгових категорій громадян.

Котли на щепі та соломі: економічний ефект очевидний

Далі наш шлях пролягає на завод, щоб побачити, як зберігають щепу. Для цього на території підприємства є велике приміщення з необхідною вентиляцією. На заводі планують не тільки використовувати її для власних потреб, а й займатись реалізацією щепи, адже заготовити цього палива у нашому «неосвоєному»  районі можна багато.

А  як же відбувається процес опалення приміщення щепою? Спостерігаємо за цим у  новозбудованій котельні, де встановлений і вже використовується котел українсько-німецького виробництва. «Звичайно, такий котел дуже дорогий, коштує 2 млн грн, - розповідає А.Д.Кобзаренко, - але, сподіваюся, що він окупить себе. Зараз ми опалюємо цим котлом один цех повністю і деякі частково. Тепловіддача набагато вища, ніж при опаленні газом. Зауважу, що в наших цехах навіть підлога тепла… Плануємо придбати ще один такий котел, щоб  опалювати щепою більшу територію заводу».

Розпитую про принцип дії котла у його оператора Ю.О.Клочка. Молодий чоловік розповідає, що весь процес автоматизований. На вулиці розташований бункер, куди засипається щепа (на добу її потрібно близько 6 кубів). За допомогою колосників, які постійно рухаються, щепа подається до топкової, де згорає при температурі до 600 градусів. На виході за добу – менше відра попелу, який до того ж є чудовим кормом для тварин. Практично безвідходне виробництво. А.Д.Кобзаренко ще раз наголошує на перевагах такого виду палива та ділиться мрією: хоче поширити використання таких котлів на заклади соціальної сфери району. Але через їх дорогу вартість школи чи лікарні навряд чи зможуть самостійно їх придбати. Тож у планах – створити фірму, яка  безпосередньо займалася б залученням інвестиційних коштів, участю у проектах ЄБРР тощо.

 «А як же опалення соломою, яку ви активно заготовляли восени?» – запитую.

«Зараз маємо три котли на соломі, які ми створили на заводі самотужки, - розповідає Анатолій Кобзаренко. – Солома – дуже дешевий матеріал, легкий у заготівлі. Для опалення цеху на 8 тис кв. м на добу потрібно  всього 8 тюків соломи. Заготовили її минулого сезону із великим запасом. Нині відкрили новий напрямок діяльності – виготовлення котлів під солому, які, на нашу думку, зацікавлять сільськогосподарських виробників. Наші фахівці доводять цю розробку до досконалості: випробовують, вдосконалюють, добиваються потрібної температури.».

Працівник підприємства М.В.Прокопенко демонструє  роботу «ноу-хау» заводу - котла на соломі. Величезна топкова, куди закидається тюк соломи, температура в котлі - до 800 градусів. А.Д.Кобзаренко розповідає, що нині інженери заводу працюють над задачею, щоб солома, яка швидко згорає, змогла давати довге тепло.

«Так що все таки краще, солома чи щепа, який вид палива для вас є пріоритетним?» – цікавлюсь.

«Не можна віддати перевагу чомусь одному, - розмірковує А.Д.Кобзаренко. – Собівартість 1 м куб щепи – 120 грн, що в 10 разів дешевше газу та в 3,5 рази дешевше дров. Собівартість 1 м куб соломи – взагалі 60 грн. Із соломою більше мороки, не можна, щоб увесь цикл опалення був автоматизований. Із щепою простіше… Одну частину території заводу ми плануємо опалювати соломою, іншу – щепою. В будь-якому випадку присутній величезний економічний ефект, та й користь для громади незаперечна. Я думаю, що в Україні за цими технологіями – майбутнє, а наші люди  зрозуміють:  якщо хтось почистив лісополосу  - він не дерево зрубав, а прибрав зайве».

Чергові новації на «Заводі Кобзаренка» - яскравий приклад того, як на практиці  успішно освоюються нові технології, з розумом використовується  на перший погляд  непотрібна сировина. Перехід з дорогого імпортного газу та дров на відновлювальні види палива – крок у напрямку до енергетичної незалежності держави. Та найголовніше: те, що лежить у нас під ногами і нікому не потрібне, можна використовувати для нашого ж блага.

Юлія Міщенко




Україна, 42500,

смт Липова Долина,

вул. Горького 1

E-mail: ldolinanashkray@gmail.com

Телефони:

Редактора 5-12-42

Заступника редактора 5-15-52

Передплатний індекс 61529

Свідоцтво про реєстрацію:

СМ №384/06-пр Видане Міністерством Юстицій України 04.05.2007 р.

Відповідальна за розміщення матеріалів на сайті Кучишкіна Є.В.

Розробка та підтримка Кльоп О.О.