Додати до закладок 


«Упокой, Господи, душі убієнних воїнів твоїх!»

Опубліковано 18 09 2014

Починається траурний мітинг
Отець Богдан відслужує панахиду
Отець Богдан відслужує панахиду
Пошуковці загону «Гвардієць». Другий справа - Дмитро Ященко
Пошуковці загону «Гвардієць». Другий справа - Дмитро Ященко
Місцеві жителі - учасники мітингу
Місцеві жителі - учасники мітингу

 

12 вересня кожного року в Байраці відзначається  День визволення села від фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни. Готувалися до нього й цього року, але по-особливому.
… Навесні 2014-го один із жителів Липової Долини був в урочищі «Зеленське», відомому  в районі місці  поховання воїнів Великої Вітчизняної. Тут у братській могилі покояться бійці, які віддали свої життя в боротьбі з фашистами. Могила з обеліском  -  з двох сторін захована  в лісі, поруч із трасою   Ромни - Гадяч.  На невеликій галявині за  цим місцем  чоловік помітив у вимитій весняними водами ямці людські останки. Сумнівів не було – це ще одне свідчення страшних подій, що розгорталися в цьому урочищі у воєнне лихоліття.
Зовсім скоро про знахідку вже знали в Сумському пошуковому загоні «Гвардієць». Ця громадська організація, яка об’єднує небайдужих молодих людей,  протягом де’яти років займається пошуком загиблих бійців, розкопками їх останків та захороненням. 
- Як тільки  одержали повідомлення з Липоводолинщини, - розповідає керівник загону Дмитро Ященко, який разом із трьома своїми однодумцями прибув на траурний мітинг  у Зеленське, -  зацікавилися ним,  виїхали на вказане місце. Відразу переконалися, що тут справді є над чим працювати.  Досвід роботи в нас дуже великий. За участі загону знайдено й поховано останки близько 350 воїнів Великої Вітчизняної на територіях Сумського, Конотопського, Тростянецького районів нашої області.
Після ретельних розкопок  у Зеленському пошуковці дістали із землі останки шістьох бійців і чотири каски. Саме за ними визначили, що солдати загинули в 1941 році, коли ворог наступав. Крім того вдалося встановити деякі подробиці  жахливої правди про їх смерть. Принаймні трьох із них – добили вороги, про що свідчать  отвори від ворожих куль у черепах. Взагалі ж кістки настільки деформовані, що страшно уявити, якою важкою смертю довелося  помирати воїнам… 
Після завершення пошукових робіт у Байрацькій сільській раді було вирішено поховати останки солдатів біля братської могили. Траурну церемонію призначили на День визволення села від фашистських загарбників. У Зеленське приїхали багато жителів Довгої Луки – найближчого населеного пункту, а також Байрака,  численні гості – голова районної ради Г.М.Якуб, голова райдержадміністрації Ю.В.Твердохліб і його заступник О.О.Кревсун, завідуюча сектором культури РДА Л.М.Дикань, керівник районної ветеранської організації М.І.Лісненко, інші громадські активісти й небайдужі земляки.
 Мітинг відкрила сільський голова В.Г.Самілик.  Вчителі й учні Байрацької школи розповіли присутнім про історію священного місця: «19 вересня 1941 року війна дійшла до села Байрак. Саме цього дня перша танкова бригада під командуванням підполковника Хасіна зустрілася з колоною німецьких танків і піхоти в урочищі Зеленське. Наші танкісти перемогли у першому бою на Липоводолинщині.  А 21 вересня 3-й батальйон 4-го Воронезького полку першої Гвардійської стрілецької дивізії під командуванням Т.Я.Каустова одержав завдання зайняти шлях Ромни - Гадяч неподалік села Липівка, щоб прикрити дивізію. Та в Липівці вже були загарбники. Маючи мінометні гармати, викликавши на допомогу авіацію, вони відкрили вогонь, повели в контратаку танки і піхоту.  Бій в урочищі тривав цілий день. Батальйон, ціною великих втрат, відійшов у напрямку Лебедина і з’єднався з основними силами.  Жителі сіл Липівка і Довга Лука, які вже були окуповані, ризикуючи життям, таємно хоронили полеглих бійців. Місця поховань зрівнювали із землею.
У 1963 році в урочищі Зеленське встановлено обеліск. Але кількість похованих тут героїв і їх імена невідомі…»
Мітинг продовжили виступи Ю.В.Твердохліба, Г.М.Якуб, які наголосили на тому, що нашим священним обов’язком є збереження пам’яті про героїв, котрі віддали своє життя  за Батьківщину, за свій народ, за щасливе майбутнє прийдешніх поколінь. Щиро дякували загону пошуковців.
Потім настоятель Липоводолинської Свято-Троїцької церкви о.Богдан відслужив  заупокійну панахиду за загиблими солдатами.
-  Упокой, Господи, душу убієнних воїнів твоїх! – лунала молитва священика над двома гробами з останками воїнів.
Після панахиди представники загону «Пошук» взяли домовини й опустили їх у могили, викопані по обидві сторони обеліска загиблим воїнам. Зверху на труни поклали по дві бійцівські каски. Кожен із присутніх скорботно підходив і кидав жменьки землі.
Їх прийняла війна і не лишила
списків
Загиблих у праведнім бою,
Застигли в тузі обеліски
В гранітнім кам’янім строю…
Такі слова ведучих траурного мітингу завершили церемонію поховання невідомих героїв.
Тут же, неподалік братської могили, працівники Байрацької сільської ради влаштували поминальний обід, під час якого всі знову й знову згадували подвиги полеглих у боях з фашистами.  Пенсіонерка, колишня доярка з Довгої Луки Л.С.Самілик пригадала розповідь своєї покійної бабусі Варвари Трифонівни Галенко: «На початку осені 1941 року  на цьому місці було колгоспне поле капусти. Наші воїни окопалися й чекали наступу німців з Ромен. Але танки виїхали із-за останньої в селі хати в напрямку від  Липової Долини.  На другий день місцеві жителі із жахом дивилися на те поле, устелене тілами загиблих бійців. Деяким пораненим вдалося врятуватися. Один із них, затиснувши ременем скалічену ногу, добрався до приміщення школи, що стояло неподалік дороги. Місцеві жителі принесли йому молока. П’є солдат, як раптом у відчиненому вікні з’являється постать фашиста з автоматом. В усіх похололо  в душі.  «Кіндер є?» – питає німець у пораненого. «Є», - киває той головою… Не вбив… Але де подівся той солдат, що з ним сталося?  Ніхто цього не знає».
Ще одна місцева мешканка  повідомила пошуковцям про те, що в її дворі також похоронений загиблий  радянський воїн.  «Нібито й документи клали, коли його ховали», - каже жінка. Проте на її прохання в минулому до посадових осіб про перезахоронення  бійця так ніхто й не відгукнувся.  Цим фактом зацікавився Дмитро Ященко й пообіцяв, якщо вестимуть у майбутньому пошукові роботи в районі, неодмінно завітають і сюди.
Антоніна Копайгора





Україна, 42500,

смт Липова Долина,

вул. Горького 1

E-mail: ldolinanashkray@gmail.com

Телефони:

Редактора 5-12-42

Заступника редактора 5-15-52

Передплатний індекс 61529

Свідоцтво про реєстрацію:

СМ №384/06-пр Видане Міністерством Юстицій України 04.05.2007 р.

Відповідальна за розміщення матеріалів на сайті Кучишкіна Є.В.

Розробка та підтримка Кльоп О.О.