Додати до закладок 


З Україною в серці

Опубліковано 12 09 2016

Часто можна чути вислів «Свято зі сльозами на очах». Він вживається в різних випадках  і в кожного своє розуміння цих слів. З ними святкуємо День Перемоги, згадуючи загиблих у роки другої світової війни,  вшановуючи ще живих ветеранів, хоч їх уже й залишилося дуже мало. Віднедавна таким святом став і День незалежності України, який уже зовсім по-іншому, не так, як раніше,  сприймається більшістю наших співвітчизників. Сьогодні ми знаємо реальну ціну незалежності, бо майже щодня стискається серце, коли чуєш повідомлення про загибель воїнів на східному фронті. Розумієш: для когось – це просто сумна інформація, а для мами, дружини, рідних –  чорне крило горя, що застелило весь світ.

Зовсім по-іншому сприймається і слово патріотизм. Згадаймо, як воно тлумачиться в словнику української мови: «ПАТРІОТИ́ЗМ - любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги».  Тут же наводиться приклад вживання цього слова: «Франко був, це безперечно, полум'яним патріотом своєї батьківщини. Його патріотизм подібний до патріотизму Пушкіна і Горького, патріотизму Шевченка і Коцюбинського» (Максим Рильський)». Отак воно й було раніше в наших думках:  патріот – це хтось великий, знаменитий. А ми, пересічні громадяни, ну де ми могли проявити свій патріотизм, адже не треба було йти на барикади…

Тепер і про барикади знаємо, і про війну, на жаль.  І патріотизм відчуваємо своїм серцем. З цього приводу не йде з думки недавня розповідь подруги.

Ця жінка вже багато років підтримує зв’язки з колишніми своїми  сусідами, які жили й працювали певний час лікарями в Липовій Долині. Але доля розпорядилася так, що їм довелося повертатися на батьківщину – в Донецьк. Там також лікували людей, а глава родини, хоч уже й поважного віку, досі працює хірургом у лікарні. Війна на сході, яку офіційно називають антитерористичною операцією, зачепила цю сімю по-особливому. Дорослий син з перших її днів пішов в український добровольчий батальйон. З того часу для мами і батька, дружини й доньки-школярки настала чорна життєва смуга. Довелося перетліти серцем звістки про бої, в яких   воював батальйон, і  важку невідомість тривалого перебування сина в полоні. Трималися, як могли, оберігаючи від переживань  дитину, що так рано подорослішала. Талановита дівчинка була фіналістом  Всеукраїнського конкурсу «Х-фактор», в якому на столичній сцені співала власну, сповнену болем пісню про війну.  Вся країна тоді біля телевізійних екранів відчула щем дитячого серця, а журі високо оцінило талант маленької  композиторки.

Невдовзі після початку війни невістку з внучкою відправили в сусіднє місто, до якого не долітали міни та снаряди, але згодом і там стало неспокійно, тому  вони переїхали в Київську область. Син продовжує захищати Україну.

Найтяжче в цій родині жінці, котра по декілька діб підряд залишається сама в квартирі, бо чоловік-лікар через велику завантаженість роботою не може залишити хворих.  Так було й у цьогорічний День незалежності. Про будь-яке святкування в окупованому місті, звісно, не могло бути й мови. Отож, як розповіла жінка, тиша панувала над їхнім мікрорайоном. Аж раптом гучно залунала мелодія Гімну України. Раз, удруге, втретє… В одному із сусідніх будинків хтось на всю силу увімкнув потужні гучномовці. Через деякий час до цього місця примчали машини їхніх правоохоронців. Проте нічого не могли вдіяти, бо двері в підїзді багатоквартирного будинку були замкнені. Ще хвилин тридцять стражі порядку метушилися біля дому, а Гімн не стихав. (Про такий факт розповідалося і в сюжеті одного з центральних українських телеканалів).

«Це мене так зворушило, що вже не могла всидіти на місці, - розказувала жінка по телефону. – Знайшла в шафі жовті  штани і голубу футболку, одягнулася й вийшла в місто – що буде те й буде. В магазині, на ринку, на вулицях Донецька  зустрічала багато людей, хто теж намагався одягом, букетиком квітів відповідних кольорів, стрічечками на зап’яcті чи у волоссі засвідчити свою відданість Україні.  Незнайома жінка підійшла до мене і зі сльозами на очах мовчки стиснула в обіймах. Перехожі  тихенько вітали один одного зі святом. І таких людей було дуже багато. Ми чекаємо-не дочекаємося, коли закінчиться ця безглузда війна і будемо знову мирно і щасливо жити в нашій рідній милій Україні. Хочу, щоб ви всі знали про це!».

Зі сльозами на очах переказувала мені ці слова  подруга…

Антоніна Копайгора




Україна, 42500,

смт Липова Долина,

вул. Горького 1

E-mail: ldolinanashkray@gmail.com

Телефони:

Редактора 5-12-42

Заступника редактора 5-15-52

Передплатний індекс 61529

Свідоцтво про реєстрацію:

СМ №384/06-пр Видане Міністерством Юстицій України 04.05.2007 р.

Відповідальна за розміщення матеріалів на сайті Кучишкіна Є.В.

Розробка та підтримка Кльоп О.О.