Додати до закладок 


Микола Гриценко: «Найдорожчою для людини є пам'ять її серця»

Опубліковано 2 07 2012

М.С.Гриценко вручає книги методисту райвідділу освіти Н.О.Левіт

На оголошену заздалегідь зустріч із відомим українським поетом Миколою Гриценком, нашим земляком, уродженцем Недригайлівського району, до читального залу районної бібліотеки для дорослих зійшлося чимало прихильників віршованого слова, кому небайдужа тема духовних витоків рідного краю. Зустріч із липоводолинцями стала своєрідним творчим звітом з прекрасної нагоди золотого ювілею, адже нещодавно, а саме 9 травня, Микола Семенович відзначив своє 50-ліття.

"Микола Гриценко. На гранях слова і душі", - так називався перегляд літератури, який працівники бібліотеки організували до зустрічі. Про життєвий та творчий шлях поета, його творче становлення і громадську діяльність спершу присутні дізналися з розповіді завідуючої від-ділом обслуговування районної бібліотеки Ю.М. іщенко. Сьогодні Микола Гриценко не лише відомий поет, але і прозаїк, публіцист, світ побачило вже 10 його збірок. Він також активний громадський діяч, голова громадської організації "Недригайлівське земляцтво у м. Київ", керівник прес-служби Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, головний редактор журналу цієї ради, автор тексту гімну Сум, автор і координатор проекту зі спорудження в Сумах пам'ятного знака "Сумка". Доповнив цю розповідь незгаданими фактами, власними роздумами сам Микола Семенович. Думками він полинув та запросив із собою слухачів помандрувати стежками свого дитинства, юності. А потім запропонував щире спілкування у формі діалогу.

По закінченню спілкування Микола Семенович подарував свої книги усім бібліотекам шкіл, відділу освіти райдержадміністрації, районній бібліотеці. Бажаючі могли також придбати його збірку віршів "Повернення дощу" та прози "Самар-і-я".

Тетяна Супрун

* * *

Здрастуй, сонечко молоде!

Здрастуй, вітре-вітрисько вусатий!

Я лечу між красивих людей -

Мені хочеться їх обнімати!

Я - за справжність. Людську і земну.

Я - за щирість. Від серця до сонця.

Лиш найвищу любов! Неземну!

Я візьму собі за оборонця.

19.10.08 р.

 

 

ОДКРОВЕННЯ ЖІНКИ

Ти спалюєш - до попелу! - мене.

Ти спалюєш, щоб народити знову.

Це дійство божевільне і хмільне,

І незбагненне, як одвічні лови.

Лови мене, лови мене, лови!

В тумані степу, в прохолоді лісу.

Злови мене, злови мене, злови!

Між нами й світом опусти завісу.

Я хочу бути зловленою, я...

Я хочу бути встреленою списом...

Я - бранка, я - покірниця твоя,

Я, скорена, тебе молю: корися!

Над нами хмар, - як перестиглих слив

Темніє вже, боротися несила.

Ти думаєш, що ти мене зловив?

Але ж насправді - я тебе зловила!

13.05.1994 р.

 

МРІЯ УКРАЇНЦЯ

Опанасові Заливасі

Матінко, розчешіть траву моєї землі так,

Щоб одне пасмо лягло на Схід,

А друге - на Захід...

А посередині лишіть проділ,

Як - борозну відкриту...

Хай білі лелеки

Летітимуть із Заходу на Схід

І зронять зерно в оту борозну.

Хай чорні лелеки

Летітимуть зі Сходу на Захід

І зронять зерно в оту борозну.

І нехай густим різнотрав'ям

Заросте ота борозна.

Навіки.

14.10.1994 р.

 

РОЗМОВА

- Про кого співаєте, мамо? Про кого?

Про кого пісні ці сумні?

- Про нас, мій синочку. Про те, що людського

У людських серцях - лиш на денці самім.

- А, що у серцях тих лишилось на денці?

- Лишилась сльоза, манюпунька, як ти.

- А хто ж її, мамо, вкотив аж до серця?

- Рости, мій синочку, рости...

07.01.1994 р.

 

 

ХОВАЛИ БАТЬКА

Ховали батька у великий сніг,

Збудивши землю вранішню ломами.

Стояли люди мовчазні круг ями,

Лиш батько наш стомився і приліг...

Зима його на крилах підняла.

І він летів, як полотно, весь - білий,

Уперше йому тіло не боліло,

Прощально усміхалася Сула.

Село прийшло до батька на межу.

Вже не село, вже - пів села, пів жменьки...

"Дівчата" тихо плакали старенькі

І "парубків" не зігрівав кожух.

А сніг летів, як молоді літа,

Вкривав усіх однаково і чесно,

Хурделиця крутила перевесла

І хрест, як птах у небеса злітав.

Ховали батька...

2005 р.

Задиміло над селом, закуріло -

Наче тисяча лелек налетіли!

Налетіли і грудьми впали низько -

Отепер уже земля для них близько.

 

Задиміло над селом, стало чорно -

Наче крила розпластав чорний ворон,

Розпластав свою печаль на усюди,

Причаїлись дерева, трави, люди…

 

Видно, наша отака лиха доля -

Повертати впорожні з свого поля,

Розсипатись по ріллі, мов гостинці,

Українці ми такі, українці.

 

Сонце зійде над селом українським,

Розстріляє пелену цю чужинську -

Білу й чорну однако - розтуманну

І Господар на зорі рано встане!

 

Закурличуть в небеса його біди,

Не залишиться від них навіть сліду,

Будуть дзвоники дзвеніть в полі рясно,

А в дійницях молоко - наче празник!

 

Буде щастя золоте в Україні,

Зарясніють небеса соколині.

25.02.2008 р.

Микола ГРИЦЕНКО

 

 

 

 

 




Україна, 42500,

смт Липова Долина,

вул. Горького 1

E-mail: ldolinanashkray@gmail.com

Телефони:

Редактора 5-12-42

Заступника редактора 5-15-52

Передплатний індекс 61529

Свідоцтво про реєстрацію:

СМ №384/06-пр Видане Міністерством Юстицій України 04.05.2007 р.

Відповідальна за розміщення матеріалів на сайті Кучишкіна Є.В.

Розробка та підтримка Кльоп О.О.