Додати до закладок 


У паспорті - село Макіївське, а по-народному - Петровське

Опубліковано 15 03 2013

Родинні фото М.А.Сови
Іван Леонтійович, Ольга Пилипівна та Іван Іванович Яцменки
Іван Леонтійович, Ольга Пилипівна та Іван Іванович Яцменки
Тетяна Василівна Довбиш не вважає рідне село Макіївське забутим Богом і людьми. “Різниці великої немає чи йти у Липовій Долині три кілометри до центру, чи з нашого села в Яснопільщину. А у нас газ природній, дрова на всякий випадок припасені. Доглядаємо г
Тетяна Василівна Довбиш не вважає рідне село Макіївське забутим Богом і людьми. “Різниці великої немає чи йти у Липовій Долині три кілометри до центру, чи з нашого села в Яснопільщину. А у нас газ природній, дрова на всякий випадок припасені. Доглядаємо г
Анатолій Васильович і Світлана Миколаївна Кравченки
Анатолій Васильович і Світлана Миколаївна Кравченки
Микола Антонович Сова і Ніна Михайлівна Дем`яненко - тепер у них одна доля на двох
Микола Антонович Сова і Ніна Михайлівна Дем`яненко - тепер у них одна доля на двох

 

ане недалеко від свого адміністративного "центру" лише за кілька кілометрів. Проте і ця відстань взимку в окремі періоди для місцевих жителів є неабиякою проблемою. Майже перед самим селом дорога проходить великими ярами. При ожеледиці круті спуск-підйом роблять цей відрізок шляху нездоланним для автотранспорту. Це і є головною проблемою взимку для місцевих жителів. Через погану дорогу не може під'їхати до села шкільний автобус і тому дев'ятеро учнів та дошкільнят Яснопільщанського НВК ідуть до транспорту пішки, а це, як бідкаються їхні батьки, більша частина всієї дороги. "Налягають на ноги" і ті, хто добирається на роботу в Яснопільщину чи у справах у райцентр.
До позитивів Петровського можна сміливо віднести тишу і роздолля. Бувають такі дні, що з транспорту прогуркотить тут лише молоковоз та двічі на тиждень приїздить машина із "калінінським" хлібом. У селі просторо і вільно для худоби, птиці, тож сусідських воєн за межі чи скошену траву, зайнятий пастівень тут немає. 
У паспортах місцевих жителів місцем проживання тепер записане с.Макіївське, хоча ще у 1979 році вони жили в Яснопільщині. З такою "переадресацією" "врізали" їм окремі блага. Доки були яснопільщанами, то доставляли пошту двічі на тиждень, а стали  "хуторянами", носять лише раз.
Село хоч і невеличке, проте має свої "мікрорайони". Є тут вулиці Польова і Лісова (при виборі такої назви, певно, керувалися їхнім розташуванням). Є Совин хутір. Колись було в ньому 15-20 будинків із господарями, більшість мали прізвище Сова. Тепер лише у двох живуть люди. І найдалі, "за ліском", мешкає родина Боряків: Тетяна Трохимівна, Іван Якович, Ореста Миколаївна, Вікторія та Євгенія.  За нею - Валентина Марківна Безверха.
Багато цікавого з історії рідного села розповіли мені Яцменки. Главі родини Івану Леонтійовичу 92 роки. У свій поважний вік має ясну пам'ять, відмінне почуття гумору, не байдужий до політичного та економічного життя країни. Він фронтовик, пережив, як говориться, "голод і холод". Розповів, що у 1934-1937 рр. у селі був колгосп імені Петровського. Звідси і його історично-народна назва - Петровське. Засівалися всі навколишні поля, не пустувала жодна латка землі. Заповнені худобою ферми та бригада давали роботу місцевим жителям. Працювали люди на благо колгоспу тяжко і старанно, крок за кроком наближаючи, як усім щиро вірилося, краще майбуття для своїх дітей, онуків. А як   відпочивали! У селі був свій клуб. Роботу в цьому закладі культури організовувала Федорка Никифорівна Ступак, яка мала "бойовий" актив помічників. Неперевершено талановитими учасниками художньої самодіяльності, ініціаторами кожного заходу були вчитель Іван Володимирович Яковенко, артисти від природи Іван Миколайович Сова, Михайло Федорович Маківський. Особливо їм давалися різні комічні ролі. Люди про це знали і йшли до клубу більше не на концерт чи постановку, а подивитися гру Сови і Маківського. Грали вони невимушено, добавляючи  в сценарій свої репліку чи якесь слівце. Михайло Федорович, людина цікавої біографії, колишній цілинник і баяніст, якого за талант смішити публіку навіть запрошували стати професійним клоуном, продумовував до деталей костюми і навіть власноруч виготовляв плетені черевики. Слава про них поширювалася далеко за межами села і всюди, де виступали, артисти збирали повні зали глядачів.
Культурною подією для села було встановлення тут радіоточки. До цього слухали русанівське радіо, звуки якого доносив у Петровське попутний вітер. Чули люди, що десь гомонить, не розбираючи до пуття слів чи музики. А в середині 50-х років і в центрі їхнього села встановили на стовпі, як казали люди, "колокол". "Скільки не співай, мене не переспіваєш", - бувало, обзивався до гучномовця Дмитро Омелянович Маківський, також цікавий чоловік, який служив ще у козацькій армії. Пізніше і по хатах у людей з'явилося радіо.
Все це розповіли мені, доповнюючи один іншого та разом згадуючи такі цікавинки життя рідного села, Іван Леонтійович, його син Іван Іванович і невістка Ольга Пилипівна. Потім перейшли до сьогодення. Ота частина дороги, з якої почали ми цю розповідь, за словами Ольги Пилипівни, лише верхівка айсберга всіх місцевих проблем. Вона невелика і на виду, а головне, що приховується "під водою" - село зі своїми бідами та негараздами залишене напризволяще. Вчителька-пенсіонерка мала на увазі не конкретно їхнє, а всю українську "глибинку", де люди виживають, як можуть. Не маючи постійного заробітку, переважно розраховують лише на прироблене у власному господарстві. Майже 80 відсотків цієї  продукції постачає приватний сектор. Проте ціна на молоко та м'ясо далеко не покриває витрат  на їхнє виробництво, а говорити про той лишок, який має оплачувати селянську працю, взагалі не доводиться. Прибуток осідає не у виробника в кишенях, а у переробників. Вони мають і зарплату гідну, і на пенсію розраховують. Отак і борсаються хуторяни у своїх турботах, хто як може... В їхньому селі також "молочний бізнес" - на 20 дворів є 23 корови. Такою череда входила в зимівлю, а якою буде кількість "годувальниць" весною, ніхто не знає. Старші віком господарі (і таких немало, у селі лише три молоді родини, в решті дворів проживає по 1-2 особи) слабшають здоров'ям і потихеньку відмовляються від худоби, якої у селянських дворах щороку меншає. А врятувати село, на їхню думку, не пізно. Частково сприяло б цьому створення кооперативів різного напрямку.
Кожний коротенько розповів про себе. Ольга Пилипівна до пенсії викладала математику у Яснопільщанській школі, Іван Іванович працював кіномеханіком, бригадиром тракторної, завгоспом у школі. Солідну посаду бухгалтера колгоспу все своє трудове життя займав Іван Леонтійович. Називався місцевий колгосп імені Хрущова, пізніше - "Україна" і довгий час, аж до свого "кінця" - імені Чкалова. Під час сезонних робіт трудилося в ньому, як зазначалося у річному звіті,  570 чоловік, в інший час - близько 380. Сільські трудівники відпочивали у санаторіях, передовики виробництва заохочувалися поїздками на ВДНГ у Київ, Москву. Проводилися для людей праці свята - дні тваринника, механізатора, свято першого снопа. Виступали запрошені артисти - із обласного театру ім.Щепкіна, інші, а якось навіть і сама Раїса Кириченко співала.
Одна з молодих родин, яка мешкає в Петровському - Кравченки. Анатолій Васильович працює на "аварійці" у цеху газового господарства, Світлана Миколаївна соціальним робітником. Виховують двох синів. Старший Олександр закінчив Роменський індустріальний коледж, працює в Києві. Артем навчається у 8 класі. Простора, ще батьківська, оселя, господарські будівлі, довколишнє привілля і природний газ тримають родину на обжитому місці. На роботу в райцентр чоловік добирається з напарниками по зміні, чергуючись, власними легковиками. Світлані Миколаївні до своїх підлеглих також неблизька дорога. Обслуговує вона одинокопроживаючих у своєму селі, Яснопільщині, на хуторі Вовків і в Павлусях. З одного місця в інше набігає чимала відстань, тож Анатолій Васильович, аби хоч трохи полегшити роботу дружини, недавно придбав їй скутер.
"До армії я ще в клуб ходив. А як демобілізувався у 1987-у році, то його вже не було, розвалили..", - пригадав на моє прохання  чоловік такий факт з історії рідного села. І те, що "крутили" в клубі кіно, організовували танці,  на які не тільки місцева, а й із Русанівки молодь приходила. 
Анатолій Васильович - депутат сільської ради від громади Макіївського. До нього часто звертаються у вирішенні певного питання -  просять купити якісь ліки чи заправити балон зрідженим газом, підвезти до лікарні. Він нікому не відмовляє, виконує замовлення чи прохання. І не вважає це  депутатськими обов'язками, просто допомагає односельчанам, котрих щиро шанує.
Як і всі у Петровському, Кравченки мають господарство. Дружина вирощує багато квітів, чоловік господарює на пасіці. Їхню садибу можна впізнати по красенях-лебедях на воротах, намальованих Світланою Миколаївною, та високих березах, які посадили  батьки Анатолія Васильовича.
Хтось тікає з хутора, а Ніна Михайлівна Дем'яненко, навпаки, приїхала сюди кілька років тому. Жартує, що перебралася "вслід за долею" з іще меншого хутора Холодник Роменського району, де доглядала свою маму. Слухати її розповідь було все одно, що прочитати життєву історію під рубрикою "З невигаданого". Багато зазнала, перетерпіла, виплакала. І після цього несподіваним подарунком стала для жінки зустріч із давнім знайомим Миколою Антоновичем Совою. Мали вони за плечима кожний своє життя, дорослих дітей. Зійшлися і почали стосунки "з чистого аркуша". За роки, що тут мешкає, працьовита, доброзичлива жінка стала у Петровському "своєю". Господарюють удвох із Миколою Антоновичем, доглядають худобу, птицю, невелику пасіку. Роботи вистачає, особливо влітку, коли одночасно "гукають" до себе город, сінокоси. "Дружно тут люди живуть. І худобу ми гуртом пасемо, і сіно згрібаємо. А як треба кому відлучитися у справах, то сусіди завжди виручають", - говорить Ніна Михайлівна про своє життя в Петровському. Їхня оселя знаходиться на Совиному хуторі. Колись тут і справді був одноосібний хутірець із кількох дворів, в якому жили представники цього прізвища, переважно рідня. Тепер залишилися лише Ізюменки - Григорій Васильович, Катерина Федорівна та Микола Антонович. Про його рід розповідають чорно-білі фотознімки на стінах - були простими сільськими трудівниками батько Антон Іванович, мама Тетяна Терентіївна, дід Іван і баба Мар'я (яка належала до дворянського роду), його брати, дядьки... Неспішно відміряє час старий настінний годинник. Його господарі також нікуди не поспішають. Щодня виконують одну й ту ж роботу, стараються, аби було що давати на гостинці своїм дітям, онукам. Тепер у них побільшало турбот. І радості теж, бо не поділяють свою любов між дітьми, вважають їх своїми.
Ніна Михайлівна любить співати. За будь-якою справою може завести пісню, а вже коли зберуться відпочивати, та ще компанією, її ніхто не переспіває і не порівняється з нею силою і красою голосу, який дала природа. Свого часу їй пощастило на гарного вчителя - співала в хорі під керівництвом спеціаліста, який закінчив консерваторію. Жінка знає багато пісень. В її репертуарі народні, ліричні і чимало обрядових. Говорить, що може забезпечити пісенний супровід весільному обрядові. Як видавали заміж внучку у місті, то вона своїм співом зачарувала всіх гостей. Артистичні дані Ніни Михайлівни не обмежуються вокалом. Вона гарно декламує вірші, розповідає гуморески. Виступає у Яснопільщанському громадському центрі, на виїзних концертах. Завжди легка на підйом і охоче брала б участь в інших заходах, якби тільки запрошували...
Покидала це село з думкою про слова Н.М.Дем'яненко, яка дуже хвалила працьовитих і згуртованих своїх нових односельчан. Тримає в цьому неперспективному куточку жителів Макіївського-Петровського любов до своєї батьківщини. І до цього життя вони запрошують приєднуватися й інших. "Хай сім'ї приїздять до нас. Жити є де - он скільки осель пустує. Хоча на землі ніхто не поспішає робить, тяжко й неперспективно", - так сказала на прощання С.М.Кравченко.

Тетяна Супрун




Україна, 42500,

смт Липова Долина,

вул. Горького 1

E-mail: ldolinanashkray@gmail.com

Телефони:

Редактора 5-12-42

Заступника редактора 5-15-52

Передплатний індекс 61529

Свідоцтво про реєстрацію:

СМ №384/06-пр Видане Міністерством Юстицій України 04.05.2007 р.

Відповідальна за розміщення матеріалів на сайті Кучишкіна Є.В.

Розробка та підтримка Кльоп О.О.