Додати до закладок 


Було село гомінке, тепер тихе. Але не відірване від цивілізації

Опубліковано 13 06 2013

До нашої розмови із Т.В.Молошною приєдналася онучка Іра, яка саме повернулася зі школи, де здавала випускний екзамен. Поділилася: вчиться добре, закінчує дев`ятий клас, але є думка в 10-й не йти, пробуватиме вступати в технікум. Бабуся із внучкою попросил
У дворі І.Г.Карпенка квітли яскраво півонії, а незабаром виноград заплете всі приготовані для розвитку куща дроти
У дворі І.Г.Карпенка квітли яскраво півонії, а незабаром виноград заплете всі приготовані для розвитку куща дроти
Г.М.Зозуля вийшов зустріти із череди корову та й чекав її, сидячи на зеленому моріжку край дороги
Г.М.Зозуля вийшов зустріти із череди корову та й чекав її, сидячи на зеленому моріжку край дороги
Багато господарчих турбот не заважають Т.І.Кизим дбати й про красу подвір`я - прикрашають його кілька клумб яскравих весняних квітів
Багато господарчих турбот не заважають Т.І.Кизим дбати й про красу подвір`я - прикрашають його кілька клумб яскравих весняних квітів
Н.С.Карпенко: «Я ще й у минулому році вишила доньці напам`ять дві наволочки на подушки»
Н.С.Карпенко: «Я ще й у минулому році вишила доньці напам`ять дві наволочки на подушки»

 

Здається, не так давно була Довга Лука великим селом зі своєю соціальною інфраструктурою - школою, клубом, поштою, магазинами, фельдшерсько-акушерським пунктом, з величезним підрозділом тваринницької галузі - свино- і молочнотоварною фермами. Минуло з того часу п`ятдесят "з гаком" років. Зараз для довголучан працює магазин приватного підприємця з товарами повсякденного попиту, у минулому році відновив роботу ФАП, до цього кілька років закритий. Проживає в селі 150 жителів, а в Байрацьку школу ходить із нього 15 дітей.
- Але життя
не зупиниЛОся, -
так оптимістично говорить продавець магазину і "за сумісництвом" наділена громадою високою довірою - вона депутат сільської ради - Валентина Миколаївна Бебих. - Село газифіковане, розташоване у вигідному транспортному сполученні. Чоловіки працездатного віку мають роботу на заводі Кобзаренка, в товаристві "Альянс", є сім`ї, які самостійно господарюють - і не погано. Проведена велика організаційна робота і розробляється документація по підведенню на вулиці водопроводу. Люди в нас дуже дружні. І допоможуть одне іншому, і разом на громадські роботи вийдуть, наприклад, якщо треба десь прибрати, вирубати кущі, впорядкувати кладовище. Дітей у школу й дитсадок возить шкільний автобус. Думаю, що життя в нашому населеному пункті не гірше, ніж в інших - за сучасними мірками. Тричі на тиждень автобус "Альянсу" возить людей для вирішення різних справ у Липову Долину, а кожної суботи - у Ромни.  Директор товариства І.О.Демченко у вирішенні багатьох справ допомагає сільській раді, і людям також. Хоча, звичайно, й без роботи люди є, що дуже прикро, є й інші проблеми малого села, які хотілося, щоб вирішилися. А ще, - додала жінка, - я висловлю думку багатьох про те, що з обранням сільським головою В.Г.Самілик більше стало для громади робитися. У Байраці, в Навроцькому громадську організацію створили, воду провели швидко так, що ніхто й не думав. Тепер там про вуличне освітлення турбуються і всі впевнені, що воно буде. Довга Лука взялася за водогін, тож думаємо, що й ця справа вийде, людям буде полегшення і зручності.

Бути медиком
і трохи психологом
Не можна не зайти й до іншої установи села - ФАПу, де працює завідуючою В.В.Кузнєцова, а молодшою сестрою медичною А.О.Шматко. Відвідувачів у цей час у медзакладі не було, тож працівниці змогли приділити розмові декілька хвилин. Говорили, звичайно, про медичне обслуговування, а ще про життя села і його людей. Вікторія Василівна не проживає в Довгій Луці, їздить сюди на роботу із Байрака. Всього ж стаж на цій ниві - десять років. Дуже задоволена, що завдяки реалізації проекту ЄС/ПРООН зроблено реконструкцію ФАПу в Байраці, і вона була головою громадської організації.
За словами жінки, їй подобається працювати у ФАПі, відремонтованому завдяки спонсорам. Знає в Довгій Луці кожен двір, кожну людину. Здебільшого звертаються за допомогою старші за віком і особливо взимку. Їй легше до них сходити, ніж стареньким по холоду добиратися, тож у роботі переважають виклики до хворих. Частина людей похилого віку перебувають на обліку з підвищеним артеріальним тиском, тому їх відвідує регулярно.
- Люди завжди привітні і часто не лише про здоров`я з ними говоримо. Живе людина сама, їй хочеться комусь "вилити душу". Тому треба бути не лише медиком, а й трішки психологом, хоча б уміти вислухати. Я поцікавлюся які в людини новини, щось розповім. Ось, наприклад, Надія Сергіївна Карпенко показала, як вона вишиває уже в досить солідному віці, інші поділяться господарськими турботами. Забезпечую також довголучан ліками. В складних випадках направляю хворих у райлікарню. У ФАПі є все для надання першої медичної допомоги. Людям зручно, що розташований він у центрі, біля магазину.
Запитала медпрацівника про її бачення сільського життя, його покращення. Вікторія Василівна відповіла, що необхідно відремонтувати дах у закладі, який вона очолює. Висловила думку жителів села про те, що бажано, якби хоч на півгодини у Довгій Луці зупинявся і обслуговував людей пересувний пункт поштового зв`язку. Люди говорять, що повз них машина проїжджає, а йти до поштовиків треба в Байрак, за три кілометри.

Роботу треба
виконувати з душею
У розмові з депутатом дізналася про односельчан старшого покоління, "гордість і трудову славу Довгої Луки", як тут відгукуються про них. Серед таких Іван Григорович Карпенко. Народився у 1941 році. Батько з фронту не повернувся, залишилася мати сама з п`ятьма дітьми. Рано, після сьомого класу, довелося йому тяжко працювати. Як пішов на колгоспну ферму доглядати телят, так і залишився на все трудове життя у тваринництві. Трудився на свинофермі, потім - дояром. Був також завфермою, техніком штучного осіменіння тварин.
- Робота чистіша, але клопоту більше і зарплата менша, - посміхається чоловік. - Відповідати доводиться за те, в чому й не винний, ферма велика. А тут ще й одружився,  треба господарству лад давати, дітей учити. Був час, коли з дружиною й по три корови тримали, свиней по кілька годували на продаж. Подумав, та й відмовився від цих посад і знову упросився в керівництва корів доїти, й так ще 19 років. Роботу треба виконувати з душею, тоді все виходитиме. Колектив нашої третьої бригади був завжди передовим у колгоспі, люди як на підбір - працьовиті, старанні. Я за високі надої нагороджений Орденом Трудового Червоного прапора, маю Грамоту ЦК Компартії України, інших відзнак - не злічити. А серед подарунків і відрізи на костюм, і два килими, що на той час вважалося дуже важливим, адже в магазинах був суцільний дефіцит.
Зараз троє синів Івана Григоровича живуть із сім`ями в Москві, навідуються з онуками город посадити, зібрати вирощене, і просто погостювати приїжджають. У свої 72 чоловік не перестає господарювати.  Доглянутий дбайливо викладений сучасною плиткою двір, скрізь квіти, до всього, каже, доклав  своїх рук. Є садок, кілька кущів солодкого кримського винограду.
-    Я з нього і варення варю.
Рецепт від Івана Григоровича: відварити ягоди, відкинути на дуршлаг кісточки і шкірку. Додати цукор за смаком і варити до того часу, коли крапелька на столі не розходиться - приблизно годину…
Близька сусідка Івана Григоровича Тетяна Василівна Молошна поспішає на мій поклик з городу - невисока і зігнута в стані, але ще швидка і з ясним поглядом сірих очей 75-літня жінка. Повели з нею розмову про історію Довгої Луки. Жінка розповіла, що забудувалося село на початку 60-х років минулого століття, коли людей зселяли із хуторів. Була політика тоді така - укрупнення. З батьками перебралася з хутора Туневе, де на той час налічувалося 16 хат. Всього в їх сім`ї народилося п`ятеро дітей. Батько й мати важко робили в колгоспі за трудодні. Не оминула їх доля й Тетяну, адже коли хотіли "завербуватись" та поїхати з села із сестрою Ганною, перейняли аж під Ромнами і повернули - не давали колгоспникам паспортів, а без документа не покинеш населений пункт.
-    Тож як почала в 12 років воду носити жниварям, так і налічила до виходу на пенсію 45 років трудового стажу. Із них 27 свинаркою на фермі. Тяжко, усе вручну робилося. І люди трудящі, всі передові. Як приїде, бувало, секретар райкому Яременко кого відзначити, а я кажу: "Всіх нагороджуйте, всі на совість працюють".
Так само з душею, віддавши 41 рік роботі на байрацькій землі, працював Григорій Миколайович Зозуля. Вивчився на механізатора, і весь час на тракторі. Скільки їх через руки пройшло і не порахує, а завдань різних та доручень безліч виконав. Особливо вдавалося йому сіяти буряки - рівно-рівно рядки виходили. Має за ударну працю високу нагороду - Грамоту Верховної Ради України, а інших похвальних і не порахувати. А зараз здоров`я не годиться, ноги болять дуже. Пенсія невелика, а треба якось жити, допомагати сім`ї дочки, у якої проживає.
-    Гарне було раніше село, гомінке. Згадується лише хороше. Та ми, старі, нікому зараз не потрібні. Ніхто не згадає, стільки років віддано роботі. Нове життя, нові люди. Спасибі, що турбується керівництво села про прокладення водогону. Надіються люди, що прийде вода у наші двори, а це добра справа.
На вулиці познайомилася й з Надією Сергіївною Карпенко, про яку згадувала в нашій розмові завідуюча ФАПом. Попросила показати її вишиванки, а подивившись, вислухала не менш цікаву і трагічну історію життя жінки-трудівниці й жінки-матері.
…Виросла без батька, котрий не повернувся з війни, по закінченню семирічки пішла на роботу в колгосп. Щасливим було заміжжя, та з шести дітей, які народилися, залишилося лише троє.
-    Матір поховала, чоловіка, дітей, - зі сльозами на очах говорить жінка. - А його все треба серцю витерпіти. Коли молодшою була - все робота-робота - ніколи вгору глянути. І дояркою робила, й коло телят, і на рядових.

Й молодше покоління
не сидить, склавши руки
Таких трудолюбивих довголучан, але, зрозуміло, вже нової формації, представляють, за думками односельчан, Микола Іванович і Катерина Федорівна Нестеренки, Тетяна Іванівна і Володимир Михайлович Кизими, Віктор Петрович та Ніна Іванівна Осіпови. У двох останніх родинах, виявилося, "другі половинки" сімей - рідні сестри. Привела їх сюди доля із Столяревого, куди ще хлопцями чоловіки їздили у клуб "гуляти". Починали молоді сім'ї своє трудове життя в організаціях райцентру, в колгоспі, але численні реформування змусили до самостійного господарювання. Сім'ї Кизим і Осіпових, з якими вдалося зустрітись і поспілкуватися в  цю гарячу для селян пору, мають по кілька одиниць техніки для обробітку землі, тримають худобу. Вирощували в перші роки багато картоплі на продаж, та тепер це стало  невигідним. Закупівельна ціна на молоко людей не влаштовує, бо  вона "просто грабіжницька у порівнянні  з тією, що стоїть на літровому пакеті в магазині". Але треба працювати, виживати. Адже в Кизимів дві доньки-школярки ростуть, а у Осіпових - дві студентки. Зараз напружений час догляду за посівами та городами, заважає дощ зайнятися заготівлею сіна. Один із двох сільських ставків у Осіпових майже в городах.  Але ловити рибу чоловікові ходити ніколи.
-    Хіба що взимку, - каже він. - Але ставок цей ми зарибили, склавшись грошима. Він нікому в оренду не зданий, громадський. Тож вирішено внести гроші на малька всім, хто бажає і хоче колись посидіти тут із вудкою. Водні плеса села - наша сільська гордість.
А по мені, так ще одне підтвердження тому, що люди тут живуть дружно, отже, в змозі вирішити будь-яку справу.
Ганна ЧАЙКА




Україна, 42500,

смт Липова Долина,

вул. Горького 1

E-mail: ldolinanashkray@gmail.com

Телефони:

Редактора 5-12-42

Заступника редактора 5-15-52

Передплатний індекс 61529

Свідоцтво про реєстрацію:

СМ №384/06-пр Видане Міністерством Юстицій України 04.05.2007 р.

Відповідальна за розміщення матеріалів на сайті Кучишкіна Є.В.

Розробка та підтримка Кльоп О.О.